У країні, де війна постійно змінює ритм життя громад, громадські організації продовжують тримати тканину локальної демократії міцною. З-поміж них — Спілка «Громадські ініціативи України», мережа, що народилася ще у 2007 році як неформальне об’єднання людей, які вірили: змінювати країну можна, починаючи з маленьких міст і селищ.
Сьогодні Спілка працює у 16 областях, поєднуючи 30 організацій — різних за масштабом і напрямами, але об’єднаних спільними цінностями.
Громадський Простір поспілкувався з Павлом Пущенком, виконавчим директором Спілки «Громадські ініціативи України» (ГІУ), про те, з чого все починалося, що насправді тримає спільноту разом у часи війни, чому маємо прямувати до рівноправного партнерства з місцевою владою, а також про амбітні плани створити всеукраїнську асоціацію, яка б репрезентувала сотні організацій у відносинах з державою та європейськими партнерами.
Тема залучення людей завжди була наскрізною в наших процесах
— Спілка «Громадські ініціативи України» (ГІУ) діє понад 18 років. Розкажіть трішки про її історію та як ви стали її частиною?
— Спілка була заснована у 2007 році як неформальне об’єднання громадських організацій. І це були дуже різні організації — як великі, так і малі. Саме в цей період я і долучився. Тоді у Спілці шукали молодих та активних людей, які горіли бажанням щось змінювати.
Ще до цього у нас в Чернігові діяла невеличка група, яка займалася промоцією української культури та загалом українства. Ми хотіли робити різні культурні, просвітницькі ініціативи, адже цього там не було. Тому, заснувавши на початку 2005 громадську організацію «Освітній центр «Ініціатива», ми отримали мінігрант та реалізували свій перший проєкт. Чернігів в той час був справді дуже зросійщений, не вистачало молодих патріотично налаштованих людей. У межах Спілки ми познайомилися з прекрасними людьми з інших регіонів, які нам були близькі по духу — про патріотизм, про розвиток демократії та громадського сектору.
Згодом ми, як громадська організація «Освітній центр «Ініціатива», увійшли до Спілки. Досить довго Спілка існувала як неформальне об’єднання, відбувалися зустрічі, але головною метою все одно була робота на локальному рівні. Ми задекларували це на самому початку. Тобто нас цікавили невеликі міста, селища й підтримка розвитку там громадянського суспільства. Завдяки цьому наша невеличка громадська організація, яка на початку була не дуже інституціоналізована, змогла пройти цей шлях свого розвитку. У Спілці ми вирішили допомагати таким же організаціям або ініціативним групам, які б могли ставати сильнішими разом з нами.
Після дев’яти років роботи ми зареєстрували Спілку як юридичну особу. Коли неформальна мережа доростає до якоїсь стелі, скажімо так, уже бракує інструментів, бракує можливостей отримувати додаткові кошти без юридичного визнання та власне представляти Спілку.
Спілка є організацією організацій. І з самого початку вона створювалася і задумувалася саме так. Йдеться про різні організації різних тематичних напрямів — хтось має культурницьке спрямування, хтось працює з молоддю, хтось, як, наприклад, Одеський чи Чернівецький Комітет виборців України, працює з політичними темами. Однак нас об’єднало те, що ми хотіли працювати на локальному рівні, підтримувати громадянське суспільство і локальні громадські організації. Тема участі, тема залучення людей до прийняття рішень теж завжди була наскрізною в наших процесах. Це те, що нас всіх об’єднує. Зараз Спілка «Громадські ініціативи України» представлена в 16 областях і об’єднує понад 30 громадських організацій.
Найголовніше — це довіра, цінності та міжлюдська взаємодія
— Яка з цінностей Спілки — довіра, суб’єктність громади, партнерство — сьогодні найбільше потребує підсилення, враховуючи вашу роботу на локальному рівні?
— Насправді, все актуально. І довіра, адже з цього починається будь-яка діяльність, співпраця між людьми взагалі та між організаціями. І партнерство — як між різними громадськими організаціями, так і міжсекторальне — завжди на часі.
Зараз, мені здається, найбільш актуальним є рівноправне партнерство, коли органи місцевого самоврядування бачать в громадських організаціях партнерів, додаткові можливості, і це взаємовигідна співпраця. Маємо період, коли треба говорити про рівноправне партнерство. Є громадські організації зараз, які приносять досить багато додаткових ресурсів у громади через свою гуманітарну роботу, роботу з донорами. Для громад, для керівництва ОМС — все це додаткові можливості, які вони мають оцінити та правильно використати.
— Як ви уже зазначали, Спілка працює в 16 областях. Як вам вдається зберігати спільну культуру та взаємодію між такою розгалуженою мережею? Одночасно тримати якість взаємодії, синхронність мислення й довіру — трохи складно…
— На Форумі у Львові (ред. — Форум регіональних асоціацій громадських організацій) представник ОМС сказав, що коли у них створюють нове партнерство, то завжди на першому місці — щоб людям було цікаво бути один з одним, щоб був не тільки інтерес, наприклад, в грошах вимірюваний. Мають бути довіра та спільні цінності. Я думаю, що це основа, з якою варто почати працювати. Тому нашу Спілку об’єднують перед усім спільні цінності та бачення, як це має працювати. Все починалося з довіри та неформальності, але з якогось моменту, після реєстрації, у нас зʼявилися процедури, і ця бюрократія теж важлива. А також робота на локальному рівні. Ми всі працюємо не в Києві, а в регіонах, кожен у своєму, але проблеми, виклики й тенденції часто однакові. І це мережування дає можливості для обміну досвідом та пошуку кращих практик.
Тут немає таємниці — коли ти маєш партнерства в різних регіонах, ти можеш реалізувати більші проєкти, можеш бути цікавішим, і донором в тому числі. Але найголовніше — це довіра, цінності та міжлюдська взаємодія. Як би не були прописані статути, але якщо немає між людьми нормальних стосунків, то вони не спрацюють.
Спілка «Громадські ініціативи України» — це більше про довгі й довірливі стосунки
— Ваша Спілка розширюється?
— Ми не ставимо собі за мету розширення Спілки чи охоплення всіх регіонів України. Спілка «Громадські ініціативи України» — це більше про довгі й довірливі стосунки.
Маємо багато історій, які стосуються різних областей. Спілка має організації з Донецької області, з Криму, які там зараз фізично не представлені. Члени цих організацій є зараз вимушеними переселенцями. До Спілки долучаються організації з нових областей, але це не динамічний процес. Зазначу, що ми цікавимося областями, де в нас немає представництва. Були випадки, коли ми заходили в певну область, шукали там партнерств, але не знаходили. Це теж було і про це варто говорити.
— Як організації можуть долучитися до Спілки «Громадські ініціативи України»?
— Для цього у нас є статут та процедури. Якщо організація хоче доєднатися до Спілки, вона має подати заяву. Обов’язковою є рекомендація від двох інших членів Спілки. Після цього збирається правління. У них є право вето на вступ тої чи іншої організації, якщо це мотивовано, якщо вони вважають, що певна організація з певних причин не є відповідною до участі в Спілці.
— А що дає членство у вашій Спілці?
— Перш за все, це можливості. У нас дуже відкрите середовище, кожен може взяти на себе лідерство — тобто, якщо якась організація бачить перспективний проєкт в членській організації, хоче бачити його реалізацію, бачить в собі сили лідирувати цей процес, то може сказати: «Давайте ми напишемо таку заявку від Спілки». Далі розподіляються ролі, виконавці. А якщо проєкт національного рівня, який треба виконувати в різних регіонах, то в тебе є одразу можливість отримати надійних партнерів. Тих, у яких ти впевнений, з якими зробив вже не один проєкт. Це точно одна з переваг.
10 років промотуємо і впроваджуємо в Україні польський досвід локального аналізу
— Ви багато працюєте з іноземними партнерами (польськими та німецькими). Які практики, якими вони поділилися, «приживаються» в українських громадах?
— З таких дуже практичних речей, наприклад, в темі залучення, ми вже понад 10 років промотуємо і впроваджуємо польський досвід локального аналізу. Це про дослідницькі прогулянки, про «висячі» питання, про картування громади, про неформальні методи залучення жителів. Цю роботу ми почали з Фондом «Освіта для демократії» з Варшави — ми вчилися в них, потім переносили це сюди та мали декілька проєктів, які впроваджували ці практики. Де тільки можливо, ми намагаємося промотувати такий досвід учасницької демократії. Тому мені дуже приємно, коли сьогодні вже інші розказують про те, що є такі гарні практики як дослідницькі прогулянки, «висячі» питання тощо, які ми почали впроваджувати багато років тому. Тобто це приживається та дає результат. Також це діалогові практики, діалоговий підхід, і це теж поруч з питаннями локального аналізу. З цим ми багато працювали з поляками, вчили їхні методики.
Ще одна історія — це про підтримку локальних ініціатив невеликих громадських організацій або ініціативних груп через мінігранти. Це те, з чим заходили до нас деякі наші партнери, які шукали тут партнерства. Це один з таких непоганих інструментів, коли ти підтримуєш локальні ініціативи. Можу з гордістю сказати, що Спілка була для кількох десятків громадських організацій першим донором, який їх підтримав. Молоді НУО знають, як складно отримати фінансування, якщо немає грантової історії.
Робота третього сектору в кризових умовах — це те, що найбільше цікавить закордонних партнерів
— Українські громади і громадські організації сьогодні формують нові практики, цікавi й світу. Україна вже дає Європі унікальний досвід: участь під час війни, самоорганізацію без інституційної підтримки, кризові civic-tech рішення, воєнне волонтерство… Чи відчуваєте/спостерігаєте інтерес і запит до цього вже зараз?
— Розповім про останній досвід. Зараз ми ведемо перемовини з однією локальною асоціацією з Польщі, яка зацікавлена, наприклад, в тому, щоб переймати досвід роботи громадських організацій в кризових умовах. Я також представляю ще й локальну Чернігівську спілку, і ми ділимося тим, як ми почали реагувати на вторгнення у 2022 році, як громадський сектор об’єднувався, як він комунікував, як він виживав в умовах окупації. Не дай Бог, щоб наш досвід пережили наші польські друзі, але вони свідомі того, що їм треба думати про це. Вони у нас про це запитують, і ми уже думаємо, як краще ці теми з ними комунікувати.
Працювати «під шахедами», як підготувати роботу команди до блекаутів… Тобто робота третього сектору в кризових умовах — це те, що найбільше зараз, на мій погляд, цікавить партнерів із-за кордону.
Найбільшою зараз є проблема людських ресурсів
— Як війна змінила роботу місцевих громадських організацій, роботу ГІУ? Чого, на ваш погляд, бракує найбільше: ресурсів, команд, навичок стратегування, стабільного фінансування, інституційної пам’яті?
— Думаю, що найбільшою зараз є проблема людських ресурсів, кадрових. З одного боку, сектор вимивається. З іншого боку, на мій погляд, в громадський сектор приходять люди не за покликом серця. Приходять менеджери з бізнесу, тому що тут з’явилися гроші, більші, ніж раніше, особливо в гуманітарних проєктах. І вони часто не розуміють глибини і специфіки сектору. А людина, яка прийшла сюди за покликом серця, пройшла цей шлях від маленької локальної ініціативи до більшого проєкту, має розуміння специфіки… Я без претензій, ці люди професійні, але ми тоді говоримо просто про менеджмент без додаткових сенсів.
А з іншого боку, важлива пріоритезація роботи громадських організацій. Якщо ви займаєтеся екологією, то не стрибайте зараз в інший, більш популярний напрям, бо донори на це дають більше коштів.
Повертаючись до нашого досвіду — у 2022 році ми провели стратегічну сесію в кінці року. Після пережитого стресу й адаптації до нових умов життя, нам вистачило розуму сказати: так, ми реагуємо на війну, і в нашій стратегії з’явився ще один напрям — напрям кризового реагування, але ми як Спілка не переключилися повністю в гуманітарну сферу, хоча було дуже багато пропозицій. За можливості, ми реалізовували певні ініціативи, наприклад арттерапія для дітей та дорослих в декількох регіонах, допомагали ВПО. І це те, чим ми раніше ніколи не займалися. Але це було як кризове реагування, як один з напрямів. Тому ми вирішили, що далі працюємо над темами участі. Ми далі працюємо над темами підтримки локальних громадських організацій, третього сектору на місцях.
Мені здається, це було правильне рішення. Тому що гуманітарні проєкти, попри те, що вони великі й ресурсні, є дуже короткостроковими. Якщо ти випадаєш зі свого професійного напрямку, то потім може бути важче повернутися. Якщо ви працюєте в напрямі, залишайтеся в ньому, ставайте більше професійними.
Також ми рекомендували кожній організації у 2022 році пройти стратегічну сесію. Тому що ви живете в нових умовах, ви маєте реагувати на це все. Ви не можете жити по-старому, бо все змінилося довкола. Треба пам’ятати ось той горизонт, в який ви йдете.
Наша мета — щоб більшість областей України мали асоціації громадських організацій
— Ми спілкуємось під час Форуму регіональних асоціацій громадських організацій. Які зміни чи результати ви очікуєте побачити в регіональних асоціаціях після цього Форуму, і як плануєте підтримувати ці процеси надалі? Що стало найбільшим відкриттям або уроком цього року під час роботи з регіональними асоціаціями?
— Наша амбітна мета — щоб більшість областей України мали асоціації громадських організацій. Регіональні асоціації громадських організацій. Ми наполегливо працювали у 2025 році над цим питанням. Це наша спільна робота. Десь громадський сектор вже напрацював і створив ці асоціації, наприклад, в Чернігівській та Чернівецькій областях. Деякі області в цьому році створили асоціації, деякі ще на шляху до створення, але в них вже є робочі групи.
Тож наша мета — в наступному 2026 році створити Всеукраїнську асоціацію громадських організацій, яка складатиметься з регіональних асоціацій. І тоді, а це те, про що сьогодні багато говорять на Форумі, ми зможемо репрезентувати цей громадський сектор більшою мірою. Тому що це будуть сотні організацій, які об’єднані в асоціацію. Це і досвід інших країн. Навіть ОМС уже мають кілька асоціацій, і регіональних, і національних.
При цьому ми не кажемо про те, що наша асоціація має заявити про монополію голосу від громадського сектору. Ні. Якщо будуть утворюватися інші асоціації, то це нормальний процес.
Всеукраїнська асоціація — це про репрезентативність. Ми можемо представляти і бути голосом громадського сектору у взаємовідносинах з владою на рівні регіональному, на рівні національному, і в розмові з європейцями. Бути промоутерами у європейській інтеграції, бо це наші цінності. Євроінтеграція — один із запобіжників не скочуватися назад від реформ, від правової держави, від демократичних цінностей. Це є серед наших завдань.
Як ми тут говоримо на Форумі, демократія і громадянське суспільство — це в тому числі процедури й правила. Якщо ми хочемо працювати згідно з демократичними принципами, то нам треба формалізувати регіональні мережі. Тобто регіональні асоціації мають бути зареєстрованими, у них мають бути свої статути, в них мають бути свої правила роботи, свої документи, внутрішні протоколи тощо. Насправді це велика робота. Можливо, громадський сектор трошки не такий інституалізований, але якщо ми хочемо говорити про таку всеукраїнську структуру, то мають бути пройдені всі ці етапи. Ми це усвідомлюємо і ставимо це за мету.
Ми віримо в те, що асоціації запрацюють і будуть не гірше європейських
— Ваша місія, на наш погляд, починалась зі створення екосистеми місцевих НУО практично з нуля. А сьогодні, коли Україна рухається шляхом євроінтеграції, зростає запит на зрілі локальні екосистеми участі, прозорості та партнерства в реформах. Це підвищує вимоги і до самих ОГС, і до асоціацій, які стають критично важливими для їхнього розвитку, обміну практиками та міжнародної співпраці. Як Спілка працює з громадами саме в цьому напрямку, які виклики бачите і яку нинішню та майбутню роль вона може відіграти у відновленні та демократичному розвитку країни?
— З громадами ми працюємо у двох напрямках. Це робота з громадським сектором та з сектором ОМС — з місцевим самоврядуванням. Коли ми говоримо про партиципацію, про залучення, про партнерство між громадським сектором і сектором місцевого самоврядування, то без навчання або роботи одних і інших нічого не буде.
Коли ми запрошували на навчання, обов’язковою умовою було, щоби приїжджали і представники органу місцевого самоврядування, і громадської організації з цієї громади. Чому? Коли вони на одній хвилі, вони розуміють про що йдеться. Коли розказуєш про діалоги, про дослідницьку прогулянку, вони розуміють про що це та як вони можуть в цьому взаємодіяти. А якщо вчиш лише когось одного, то вони потім не можуть знайти цю комунікацію.
Тобто, це навчання для двох секторів як мінімум, і добре було б залучати і бізнес. Це зміцнення громадського сектору, тому що ми на нього більше орієнтуємося. Це створення і допомога входження в об’єднання, асоціації, коаліції регіональні, щоб потім вони могли бути репрезентативними і доносити цей голос з локального рівня до національного. Ми віримо в те, що асоціації запрацюють і будуть не гірше європейських — польських, німецьких прикладів — на які ми зараз орієнтуємось.
Коли зможемо говорити від імені кількох сотень організацій, то громадський сектор будуть краще чути в європейських столицях
— Які ви бачите ще переваги асоціацій?
— Відповідь неочевидна, тому що тут немає одразу якогось бенефіту. Але якщо говорити ширше, то ми все одно повертаємося до репрезентативності як вираження інтересів громадського сектору.
Тому що це не один голос, а це сотні голосів. А з іншого боку — це захист. Якщо буде скривджена громадська організація локального рівня з боку ОМС чи правоохоронної системи, то тоді виходить асоціація, яка представляє сотню організацій, і каже: «Дивіться, в такій громаді ми маємо таку ситуацію, такий конфлікт і тут несправедливо страждає така громадська організація». Це заявляється не на рівні мікрогромади, а на рівні великої асоціації. І це захист. Це те, що ми бачимо в європейських колег і хочемо, щоб це у нас було.
ОМС захищає свої інтереси перед державою, об’єднуючись в асоціації. Так само і громадський сектор має свої інтереси, які однакові для всіх організацій, які треба захищати, промотувати також паралельно той європейський напрям, яким ми йдемо.
Я впевнений, що коли ми зможемо говорити від імені кількох сотень організацій, то нас, громадський сектор, будуть краще чути в європейських столицях.
29 листопада 2025 року у Львові підписали Меморандум про створення Всеукраїнської асоціації громадських організацій. Фото – ГІУ
— Чому ми до цього ще не дійшли?
— Можливо, ми раніше не дозріли до цього, не розуміли цих цінностей. Але як говорив Вальдемар Вайс (ред. — керівник Фонду «Меркурій», м. Валбжих, Польща) на Форумі, для польських організацій цим стимулом стала євроінтеграція. І ми зараз в таких самих умовах. Для нас це теж голос громадського сектору у відносинах з європейськими структурами. З європейськими грошима, давайте відверто говорити, з можливостями. Тому євроінтеграція — це великий поштовх для створення асоціацій.
Важливою є стійкість якраз через передачу досвіду і залучення нових людей
— Яким ви бачите розвиток Спілки у найближчі роки — що має змінитися всередині й назовні?
— Одне з важливих завдань для нашої Спілки «Громадські ініціативи України» — це стійкість і розвиток через оновлення та передачу цінностей й досвіду молодшому поколінню. Згадуючи нас 20 років тому, коли нам допомагали й вчили польські колеги, і цей досвід, який набули за ці роки, я розумію, що нам його треба передавати і зміцнюватися через залучення молодих організацій, молодих людей у Спілку, щоб оновлюватися. А нове покоління могло б давати більше драйву. Треба розвивати тяглість, передавати досвід і знання. Це насправді проблема різних гарних національних проєктів або ідей, які були, але закінчилися на тих лідерах, які їх починали.
Щодо волонтерства молоді, ми відкриті… Але зазначу, що Спілка — це об’єднання організацій. Тому молодь, яка хоче долучитися, теж має представляти організацію.
Найбільші можливості, які дає Спілка — це горизонтальні мережі людей
— Що особисто для вас є найбільшим професійним результатом або натхненням у роботі зі Спілкою?
Відповідь проста — це люди. Але якщо розширити її, то це широкі мережеві зв’язки, які дають можливості, тому що ти знаєш людей в різних регіонах, ти розумієш, до кого ти можеш звернутися з різними питаннями.
І війна, на жаль, показала, наскільки це є важливим. Навіть для особистого виживання. Я сам із Чернігова, мав вивозити свою родину з-під обстрілів… Якраз люди зі Спілки мені в цьому допомогли. Якщо ти пишеш проєкт або шукаєш контакти з ОМС, з громадським сектором, то знаєш, що у Спілці є люди, до яких можеш завжди звернутися.
Спілкувалася: Галина Жовтко
Джерело: prostir.ua