Електронна петиція – це звернення з конкретною проблемою, розміщене на спеціальній електронній платформі, де люди віддають свої голоси у разі підтримання її положень.
Ми живемо в той час, коли інтернет проникає у все більше сфер нашого життя, роблячи його більш простим і відкритим. Не обійшов інтернет і сферу політичного життя, породивши так зване електронне врядування, яке покликане економити час пересічного громадянина, що той витрачає на паперову тяганину у колах бюрократичного пекла, аби вирішити буденні проблеми різного рівня. Іншими словами, тепер можна в декілька кліків зробити рівно те ж саме, що і пройшовши з добрий десяток інстанцій, і при цьому не виходити з дому. Особливо важливими такі інновації є для місцевого самоврядування.
Як працює електронна петиція
Одним з інструментів електронного самоврядування є електронна петиція, яка є не просто електронним варіантом паперової петиції, котру відцифрували. Насправді це певне звернення з конкретною проблемою, розміщене на спеціальній електронній платформі, де люди віддають свої голоси у разі підтримання положень петиції. В ній так само можуть міститися певні вказівки або рекомендації, яких просять дотримуватись. За своєю суттю вона є формальним письмовим запитом, який, як правило, підписується багатьма людьми. Запит направляється до влади для врегулювання певної проблеми, вказаної у тексті петиції.
Головною перевагою паперової петиції є можливість проведення просвітницької діяльності стосовно проблеми, вказаної у ній. Так, збираючи підписи, ініціатори можуть більш детально актуалізувати проблему, суть вимог та перелік заходів, які варто застосувати. Також у ній може міститись інформація стосовно того, як вирішити проблеми. Такий підхід здатен не тільки збільшити рівень обізнаності, але й збільшити коло людей, які підтримують саму петицію.
Водночас головною вадою паперової петиції є брак часу. Адже важливо, щоб петиція набрала якомога більше підписів у максимально стислі строки. І тут до справи береться петиція електронна. За змістом і формою це фактично те ж саме, але займає менше часу і не потребує нічого, окрім інтернету. Електронна петиція є більш швидким способом охопити широке коло населення в стислі строки завдяки поширенню через соціальні мережі. Важливою перевагою електронних петицій є і можливість охоплення вразливих груп населення, традиційно виключених або обмежених в більш активній участі в процесі прийняття рішень.
Окрім того, місцева влада сама визначає умови, за яких та чи інша петиція буде розглянута органами місцевої влади, тим самим полегшуючи роботу активістам, які знають кількість необхідних голосів або клопотань для того, щоб вона була розглянута.
Окрім кількості голосів, важливими є вимоги, які зазначені в петиції. Вони повинні бути в межах компетенції місцевої влади, інакше, навіть якщо петиція набере заповідну кількість голосів, вона не буде розглянута.
Втім, є і зворотна сторона медалі – відсутність відповідальності з боку громадян, які підписали петицію. Справа в тому, що, підписавши петицію, особа не зобов’язується долучатися до якихось активних дій, спрямованих на реалізацію чи впровадження вимог петиції.
Досвід розвинутих демократій
Перше масове збирання підписів під петицією відбулося у Великобританії в 1838 році. Крім того, Великобританія стала чи не першою країною, де було запроваджено механізм інтернет-петицій спочатку на регіональному рівні.
У 1999 році парламент Шотландії дав старт порталу «E-petitioner», за допомогою якого громадяни могли направити депутатам звернення через спеціальну електронну форму. Першою такою петицією стала ініціатива Всесвітнього фонду дикої природи (WTF) щодо створення національного парку в частині узбережних територій.
На загальнодержавному рівні е-петиції у Британії з’явились у 2006 році з ініціативи тодішнього прем’єр-міністра Тоні Блера. Щоправда, згодом система була розкритикована і закрита, а у 2011 році замінена на іншу. У тому ж 2011 році в США було запроваджено сайт «We the People», що дозволяє направляти електронні петиції президентській адміністрації.
На місцевому рівні одними з перших електронні петиції ввели англійські міста Бристоль і Кінгстон-на-Темзі (2004).
У 2012 році в Шотландському окрузі Файф у місцевої ради не вистачало грошей для продовження фінансування центру для дітей з особливими потребами, тому було вирішено його закрити. Батьки ж дізналися про таке рішення ради лише через місцеву газету “Файф Хералд”. Ініціатором подання петиції став місцевий депутат, який зареєстрував петицію на сайті GoPetition. В своєму зверненні він акцентував увагу на тому, що центр ніколи не буває порожнім, а, закривши його, влада позбавить дітей з особливими потребами відпочинку та належної турботи. Крім того, в таких центрах діти перебувають у дружній атмосфері та забувають про свою інакшість. Кампанія зi збору підписів почалася у лютому 2012 року. Набравши всього 509 підписів за півтора роки, петиція все ж таки змогла привернути увагу місцевої влади до проблеми дитячого центру в Едін Парку. Результатом кампанії стало отримання батьками, які пов’язані із дитячим центром, листа, в якому говорилося, що двері центру відкриті, і на них радо чекають.
Юридичне врегулювання електронних петицій в українському законодавстві
Формат електронних петицій став доступний українцям три роки тому, відколи у 2015 році було внесено зміни до Закону України «Про звернення громадян» щодо електронного звернення та електронної петиції № 577-VIII (від 2 липня 2015 року). Згідно з цією поправкою, громадяни України отримали право звертатись до Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, органу місцевого самоврядування з електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об’єднання, що збирає підписи на підтримку електронної петиції.
Електронні петиції, як і звернення громадян, можуть складатися у довільній формі. Проте законодавство висуває певні обов’язкові вимоги до їх змісту і структури. По-перше, в електронній петиції має бути викладено суть звернення, зазначено прізвище, ім’я, по батькові автора (ініціатора) електронної петиції, адресу електронної пошти. По-друге, на веб-сайті відповідного органу або громадського об’єднання, що здійснює збір підписів, обов’язково зазначаються дата початку збору підписів та інформація щодо загальної кількості та переліку осіб, які підписали петицію. По-третє, Закон встановлює, що електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
Саму ж процедуру подання петиції можна умовно поділити на кілька етапів:
– ініціювання петиції,
– перевірка змісту петиції органами влади на відповідність вимогам закону,
– оприлюднення петиції на офіційному веб-сайті,
– збір підписів під петицією,
– надсилання петиції на розгляд адресату,
– розгляд та оприлюднення результатів розгляду.
Органи місцевого самоврядування, відповідно до Закону України, мають право самостійно встановлювати строки та необхідну кількість голосів для того, аби петицію було розглянуто. Втім, законодавець рекомендує наступну градацію мінімальної кількості голосів необхідної для розгляду петиції відповідно до кількості жителів населеного пункту:
1. до 1 тисячі жителів – не менше ніж 50 підписів;
2. від 1 тисячі до 5 тисяч жителів – не менше ніж 75 підписів;
3. від 5 тисяч до 50 тисяч жителів – не менше ніж 100 підписів;
4. від 100 тисяч до 500 тисяч жителів – не менше ніж 250 підписів;
5. від 500 тисяч до 1 мільйона жителів – не менше ніж 500 підписів;
6. понад 1 мільйон жителів – не менше ніж 1000 підписів.
Здебільшого органи місцевого самоврядування дотримуються рекомендацій Закону України «Про звернення громадян» у положенні про кількість необхідних голосів. Що ж стосується відведеного часу, то тут ситуація різниться від міста до міста. ї
Наприклад, у Житомирі для того, аби петиція була розглянута, вона має набрати 250 голосів упродовж 90 днів. У Полтаві для проведення аналогічної процедури виділяється 60 днів, у Херсоні і Черкасах – по 30 днів, і 20 днів в Ужгороді. Всі ці міста мають приблизно однакову кількість населення.
У великих містах – таких як Одеса або Дніпро – треба зібрати 1000 підписів впродовж 90 днів, а в Києві за ті ж 90 днів – 10 000. Показовим в цьому плані є досвід Вінниці та Луцька, де під збір підписів на підтримку петицій відводиться всього 14 днів. Хоч разом із тим зменшується і кількість необхідних підписів: 300 у Вінниці та 350 у Луцьку.
Все це говорить про те, що аби використати інструмент електронної петиції у повній мірі, необхідно чітко розуміти специфіку громади, потенційний рівень активності громадян для того, щоб встановити розумні пороги для необхідної кількості підписів, та скільки під збір підписів відвести часу. Бо час в умовах збору підписів під петиціями місцевого рівня грає ключову роль, адже подекуди через те, що кампанія збору підписів передбачає досить тривалий час (90 днів), проблема за цей період може вже бути вирішена або перейти у стадію, коли її неможливо вирішити.
Досвід використання електронних петицій в Україні
З 2015 року по сьогоднішній день вже значна кількість великих та малих міст надала можливість використання інструменту електронних петицій. Деякі міста розробляють власні платформи для подання петицій до органу місцевого самоврядування, як, наприклад, Одеса чи Київ, а значна кількість органів місцевого самоврядування долучається до можливостей інструментів, вже розроблених в рамках цілеспрямованих програм, як, наприклад, Єдина система місцевих петицій, що була розроблена в рамках програми E-GAP.
Станом на середину 2018 року українці ініціювали через Єдину систему місцевих петицій понад 12 тисяч петицій до місцевої влади. А до платформи приєдналися понад 170 громад.
Наприклад, за два роки роботи із цією платформою Львівською міською радо було розглянуто 32 петиції з 886 поданих. Першим потужним результатом збору підписів у Львові став розгляд петицій стосовно запровадження е-квитка у громадському транспорті (1364 голоси), організації руху авто через сквер Святого Юра (1465 голосів), збільшення штрафів за викидання сміття у непризначених для цього місцях (1110 голосів) та встановлення безкоштовного швидкісного Wi-Fi у центрі Львова (1071 голос). Кожна з вище перерахованих петицій не тільки була розглянута Львівською міською радою, але й на основі цих петицій були розроблені проекти рішень щодо реалізації пропозицій, зазначених у петиціях. До речі, після тестового режиму роботи електронного порталу з е-петиціями у місті Львові було зменшено кількість необхідних голосів у два рази з 1000 до 500, оскільки щодо більшості петицій не могли зібрати мінімальної кількості голосів.
В Одеській області чотири міських ради долучились до Єдиної платформи місцевих петицій: Балтська ОТГ, Теплодарська та Чорноморська міські, Овідіопольська селищна, а також Балтська районна рада.
Однак використовувалась поки що платформа лише у місті Чорноморську. Причому всі чотири петиції, які були подані, набрали необхідну кількість голосів і були направлені на розгляд міською радою: щодо забезпечення належного фінансування дошкільних закладів освіти в м. Чорноморськ, альтернативний маршрут м. Чорноморськ – м. Одеса, залізничне сполучення Одеса-Чорноморськ та заборона забудови узбережжя міста Чорноморська. Зазначимо, що питання транспортної сфери, які піднімались у петиціях, не входили до повноважень Чорноморської міської ради, тож і реакція була відповідною. Щодо двох інших петицій у відповідях міська рада посилалася на вже прийняті рішення міської ради, які стосувались цих проблем: належного фінансування дошкільних закладів освіти та забудови узбережжя. Тобто нових рішень чи дій міська рада у відповідь на отримані петиції не приймала.
В Одесі запровадження інструменту електронних петицій успіхами, на жаль, поки що, не відзначилося. Міська рада затвердила положення про порядок розгляду електронних петицій ще в березні 2016 року, а от сама платформа для збору підписів була запущена лише в середині 2017 року (платформу міська рада розробляла самостійно). Серед можливих перепон для успішності збору підписів під петиціями в Одесі – система реєстрації, яка є достатньо складною для користувача, оскільки, окрім традиційних відомостей, як от ПІБ, дата народження та місце проживання, також для реєстрації одеситам необхідно подати скановану копію паспорта та ідентифікаційного коду. За рік існування в публічному доступі платформи в Одесі переважна кількість петицій ледве набрала 50 голосів, а показник більше ніж 100 голосів мають лише десять петицій. З-поміж 95 петицій, поданих в місті, тільки одна набрала необхідну кількість підписів для її подальшого розгляду. Це петиція за збереження «Зеленого театру», для підтримки якої була розгорнута повноцінна масштабна кампанія в мережі Facebook. Тоді за 33 години небайдужі одесити віддали 1069 голосів за збереження майданчику.
Втім, процедура реагування на успішну петицію в Одесі також доволі неоднозначна. Річ у тому, що процедура не передбачає обов’язковості розгляду петиції на пленарному засіданні сесії, а дозволяє відповідати міському голові чи іншим виконавчим органам. Тож у ситуації із «Зеленим театром» громадськість так і не отримала чіткої відповіді про подальшу долю майданчику.
Тому варто зауважити підводні камені електронних петицій в умовах української дійсності. Наразі електронні петиції в українських реаліях скоріше розглядаються як один із видів «диванного активізму». Адже за статистикою більшість користувачів обмежують свою участь у вирішенні проблеми парою кліків, аби віддати голос. Подальша ж доля цих петицій громадян не цікавить, бо «борг перед суспільством вже виконано».
Інколи ця політична воля наштовхується на низький рівень освіченості активістів, які не до кінця розрізняють межі повноважень органів місцевої влади або ігнорують встановлену форму подання петиції. Тож час від часу органам місцевої влади доводиться мати справу із петиціями з наступним змістом ( м. Чернівці):
«Предлагаю найти ответственных за укладку тротуарной плитки в сквере между СБУ и гимназией №5 и тщательно намылить им шею. Затем найти трезвых мастеров и переделать все с соблюдением технологий. Во время дождя люди ходят по вскопанному газону, так как прогулка по плитке напоминает гуляние по минному полю: неосторожный шаг – и штаны мокрые по самые помидоры. Франц Иосиф очень недоволен ситуацией. Прошу посодействовать».
Не меншим недоліком є поки що недостатня активність з боку органів місцевого самоврядування в промоції доступності для використання громадянами інструменту електронної петиції (приклади міст та громад, які підключені до відповідних платформ, проте не мають жодної поданої петиції). Не менш важливим елементом в успішному використанні інструменту електронних петицій є і активність громадян, які об’єднуються навколо проблеми і розгортають активні кампанії щодо збору підписів під відповідними питаннями та проблемами. В нашому суспільстві з цією складовою поки що теж є проблеми.
Тим не менш, правильно оформлена петиція здатна зробити вражаючі речі. Наприклад, у 2016 році завдяки петиції Дмитра Місюрєваміський голова Миколаєва видав розпорядження про заборону розміщення на території міста пересувних та інших мобільних цирків. За словами самого Дмитра Місюрєва, успіх петиції став запорукою гарно продуманої промоції цієї петиції і коректного відпрацювання цільової групи.
У 2018 році у Львові завдяки петиціям домоглися, щоб власники собак почали прибирати за своїми хатніми улюбленцями після їх вигулу на вулицях міста, а міська рада зобов’язалась облаштувати парки, сквери і т. д. спеціальними апаратами з пакетами для прибирання.
Може здатися, що петиція – це дуже складно і вимагає забагато часу, але у випадку, якщо все зроблено вірно, то мета виправдовуватиме засоби. В дійсності, щоб все пройшло, як слід, необхідно зробити буквально кілька речей. По-перше — визначитись із суб’єктом, до кола повноважень якого входить можливість вирішення проблеми. По-друге – переконатись, що ця проблема має локальний характер і турбує не лише вас. По-третє – дотриматись всієї процедурної частини із написанням тексту петиції. І останнє, але одне з головного – проводити промо-акцію і залучати всіх зі свого оточення до процесу збору підписів. Звучить складно, але в дійсності у більшості випадків вистачає регулярних постів у соціальних мережах. Головне – щоб проблема, вказана у петиції, “обросла” інформаційним полем і залишалась у свідомості людини навіть після того як вона зробить пару кліків на підтримку петиції.
Публікацію підготовлено Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» за фінансової підтримки швейцарсько-української програма «Електронне врядування задля підзвітності влади та участі громади» (EGAP), яка спрямована на використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, що допомагатимуть вдосконалити якість врядування, покращать взаємодію влади та громадян та сприятимуть соціальним інноваціям в Україні. Програма EGAP фінансується Швейцарською агенцією розвитку і співробітництва і виконується Фондом Східна Європа та Фондом InnovaBridge.
Детальніше про програму – на сайті egap.org.ua
