Голова Правління Спілки «Громадські ініціативи України» Юрій Степанець підготував дослідження про ефективні моделі взаємодії неурядових організацій: досвід Польщі та Німеччини та як цей досвід можна використати для України.
Дослідження можна завантажити за посиланням.
Нижче наводимо вступну частину роботи
Згідно досліджень, проведених в середині 2018 року Центром ім. Разумкова та фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, громадські та волонтерські організації є одними з небагатьох соціальних інституцій, які мають підтримку населення. Водночас ні громадські, ні волонтерські організації не мають реальних можливостей впливати на формування державної політики – як в Україні в цілому, так і в окремих населених пунктах.
Сектор громадських та волонтерських організацій надзвичайно неорганізований, дуже різноманітний (як за напрямками, так і за місцем діяльності) та з відсутньою системною комунікацією між його суб’єктами. Зрідка організації комунікують між собою на конференціях і форумах, але навіть тоді сепаруються: локальні організації зустрічаються з локальними, столичні – зі столичними, мозкові центри та експертні організації відособлюються, а ще є антикорупційні, ветеранські, молодіжні, волонтерські. Також варто зазначити, що навіть на цей час окремі групи організацій в силу різних причин не творять стабільних структур, які б пов’язували ці організації та їх лідерів у довгострокову перспективу. Внаслідок такої розрізненості третій сектор України неспроможний захистити свої найбільш важливі інтереси та постійно зазнає нападів (головним чином зі сторони корумпованих державних інститутів та криміналу). Тільки за останні 5 років громадські організації та їх лідери зазнали сотні нападів – як системних у вигляді законів, що обмежують права громадських організацій, так і персональних у вигляді переслідувань активістів і аж до калічень і вбивств.
Багато інших нападів зараз готуються – у вигляді нових Законів, що обмежують права громадським організаціям, кримінальних справ проти активістів, залякувань активістів, приховування інформації.
Крім перманентних нападів на активістів та тиску влади на окремі організації, українська влада сильно звузила можливості для розвитку неурядових організацій в цілком «неполітичних» сферах. Зокрема таких, як соціальна допомога, неформальна освіта, патріотичне виховання, стійкий розвиток територій, тощо. За таких умов громадські організації в Україні не мають можливостей розвивати свою діяльність у цих сферах, адже державні установи та органи місцевого самоврядування за рідкими виключеннями не фінансують заходи громадських організацій, або роблять це у надзвичайно непрозорий спосіб.
На відміну від своїх польських, чеських, словацьких, литовських, румунських, німецьких колег, українські організації не мають дієвих механізмів залучення коштів від громадян або бізнес-сектору. На жаль, в Україні ніколи не було створено потужне лобі інтересів третього сектору, відтак Парламент навіть не розглядав законопроектів про сприяння розвитку неурядових організацій. Виходячи з досвіду неурядових організацій центральної та західної Європи, українським НУО, якщо вони прагнуть захистити свої найважливіші інтереси, а в перспективі стати впливовою силою, необхідно рухатися в бік творення спільних структур, взаємопідтримки та обміну інформацією. Мова йде про творення структур, які могли б представляти інтереси всього сектору громадських організацій. І саме зараз – в найбільш сприятливий момент, завдяки суспільній підтримці громадські організації, якщо знайдуть спільну мову у своєму середовищі, мають шанс перетворитись з об’єкта публічної політики на активного та впливового суб’єкта.
Діяти спільно – це великий виклик для будь-кого, але можливий успіх від спільної діяльності вартий того, щоб спробувати. Важливо почати змалого, не ставити завищених очікувань, приділяти достатньо часу на комунікацію та формувати довіру як через спілкування, так і через дотримання нескладних процедур. Все це разом може призвести до народження нової сили, спроможної рухати вперед реформи, попри супротив корупціонерів, якісно надавати соціальні послуги, впроваджувати новітні методики в освіті, медицині, екології, зрештою проектувати міста, в яких буде зручно всім. Але коли таке майбутнє настане, залежатиме від того, чи зможуть різні громадські організації об’єднуватися навколо найважливішого та не зважати на дрібниці.