Барабанять каштани об міську бруківку, настроюється вітер, перебираючи уже жовтувате листячко на деревах, Буг тихенько хвилюється в передчутті, фонтан на площі перед приміщенням телерадіокомпанії вправляється в оваціях артистам, фарби осінніх заходів сонця готують до яскравих вражень.

Джазом наповнювалась Вінниця у вихідні 26 та 27 вересня – проходив уже 14-й джазовий фестиваль „Міжнародні дні джазової музики”, який, аби підтвердити ігнорування негод погодних та фінансових, нарекли до всього ще й веселим. Суму й справді місця не знайшлось – надзвичайно різним був підхід до джазової музики у всіх запрошених виконавців, публіку захлиснув увесь спектр позитивних емоцій, від мрійливої умиротвореної меланхолії до невтримного карнавального виру.

Дивовижну властивість джазу одночасно розслаблювати та нести драйв можна було відчути на собі. Ритми змінювались, інструменти перегукувались, голова йшла обертом, а долоні самі відбивали ритм. Різностильовість та таланти джазменів з 8 країн світу принесли до Вінниці свято.
А починалося все з того, що кожний володар квитка на джазовий вечір заходив з осінніх вулиць у фойє Вінницької обласної телерадіокомпанії і, під звуки інструментів, що настроюються, мав можливість насолодитися виставковим проектом від галереї „Інтершик” – живописними творами на теми з історії джазу. Настроєні на особливий лад глядачі проходили у залу, з якої велась пряма трансляція по Вінницькому каналу телебачення ВДТ-6. На сяючій різнокольоровими вогниками сцені знаходився рояль та духові інструменти в очікуванні музикантів.

З помахом диригентської палички дійство розпочалось. Камерний оркестр обласної філармонії „Арката” виконав рапсодію на тему „Бітлз” за авторством маестро Мирослава Скорика. Живу легенду та Героя Україні чекали у Вінниці знову, адже обіцяно було програму, яка написана була саме під цей фестиваль і носила назву „Класика та джаз”. Як сказав на прес-конференції сам видатний композитор для нього джаз – це спогади про молодість, про його студентські роки, якими він хоче поділитися з слухачами.
Програму грали в чотири руки, сам маестро та піаністка Оксана Рапіра. Вийшов камерний, салонний джаз. Стан особливого зосередженого спостереження за швидкими рухами двох пар рук, що переміщуються по клавіатурі роялю, можна порівняти з медитацією. Трохи незвично звучали авторські джазові транскрипції відомих класичних творів Бетховена та Шопена: публіка впізнавала відомі мелодії і аплодувала в захопленні. А коли під акомпанемент „Аркати” Мирослав Михайлович виконував візерунки власних джазових мотивів, то можна було уявити, що молодий хлопець Мирось насвистує мелодію прогулюючись вулицями Львову.

Сучасна українська співоча молодь змінила на сцені композитора-легенду. Київський секстет JazzEx це голосисті та стильні хлопці та дівчата, вони вправляються своїми голосами наче досконалими інструментами. В їх виконанні звучали впізнаванні твори: від уривків з популярних опер аж до переробки найновітнішої класики – творів гурту „ВВ”. Легкі вокалізи підкорили вінницьку публіку, яка ще довго не відпускала запальних співців, аплодуючи в такт.

Після невеличкої перерви настав час зовсім іншого за характером виступу. На сцені з’явились серйозні учасники польського тріо Влодека Павліка. Влодек – людина з класичною освітою, відомий у Польщі та за її межами композитор-віртуоз, привіз на Вінницький фестиваль програму „Ангеллі” (з якою він уже не вперше в Україні), на створення її його надихнув однойменний твір поета-романтика Юліуша Словацького. І полилася музика мов живильний струмок у зал, заколихала усіх на своїх хвилях. Талановиті музиканти могли імпровізувати нескінченно, то згущуючи звукову палітру, то розслаблюючи слухачів ліричними моментами. Злагоджене тріо професіоналів показало імпровізаційну динаміку, свободу варіацій, чудове відчуття один одного. Занурюючи присутніх в океан звуків, піаніст Павлік одної кульмінаційної миті примудрився скинути з себе піджак не відриваючи пальців від роялю. Виступ завершився стоячою овацією в нагороду за світлу лірику подаровану польськими музикантами.

А для наступного виступу на сцені знову все змінилось: гарячим повітрям південної сієсти та настроєм строкатого бразильського карнавалу віяло від Ренато Боретті та його квартету. Ці уродженці півдня Бразилії одразу заставили повірити, що за вікнами не українська осінь, а яскраве вечірнє святкування закінчення ще одного чудового дня проведеного під щедрим сонцем. Міхи акордеону розтягуються, гітара награє мотив, всидіти під який так складно, і, здається, навколо тебе різнокольорова метушня вулиць де селяни-гаучо танцюють танго. Як Пеле управлявся з м’ячем, з такою ж незрівнянною свободою обходяться зі своїми інструментами музиканти квартету – здається вони народилися з ними і ними висловлюються: гітара та акордеон грайливо перекидаються фразами, під них підстроюється фортепіано, а флейта розповідає всім охочим слухати про жар бразильських ночей. Бразильці сміються та смішать, пританцьовують.
І знову час зміни декорацій. Спеціально запрошений гість з Німеччини завершував перший день фестивалю: вперше в Україні виступив ансамбль Міхаеля Портера. За кількаденне перебування в Вінниці він навчав учнів музичних шкіл створювати ритм за своєю викладацькою методою, а під час концерту демонстрував чому навчив своїх дочок. Дві красуні-дочки перкусіоніста виходять на перший план у спеціальній музичній програмі „Красуні та біти”. В репертуарі джаз, фанк та блюз, африканського, латиноамериканського, карибського стилів. Швидкі та легкі рухи молоточків в руках у дівчат звучать мелодичним перестукуванням та створюють казкові враження. Їм акомпанує цілий оркестр.

Моторно рухаються по дерев’яним пластинкам віброфона та маримби молоточки і, закривши очі, може видатись що прокидаєшся казкового ранку під музику крапель чарівної роси. А ще були сюрпризи. Гітарист Цезар Гамеро, перуанець, заграв соло на кахоні – ударному народному музикальному інструменту з його батьківщини, схожому на звичайну дерев’яну коробку. А справжньою несподіванкою стало виконання оркестром Портера пісні „Їхав козак за Дунай” – цим вони остаточно підкорили серця української публіки, адже універсальна мова музики зрозуміла всім.

Яке ж різноманіття джазу почули за день вінничани! Але скарбничку вражень мав поповнити другий день фестивалю. Його мав честь відкрити ще один особливий гість – Луїз Сімас, піаніст, співак, композитор та ще один син Бразилії. Емігрувавши в США він остаточно став визнаним світовим джазовим виконавцем. Приїхавши до Вінниці пан Луїз деякий час вправлявся з муніципальним вінницьким оркестром „ВінБенд”, аби презентувати особливу програму вічнозелених стандартів та власних вокальних примовок, суттю яких стало бажання показати, що бразильці народжуються з умінням співати та відчувати ритм. Довгі пальці майстра грали плавні пасажі босса нови, доки барабани завдавали жорсткий ритм, який швидко підхопила оплесками публіка. Блискуче виконавши в характерній манері „I’ve got rhythm” та „Girl from Ipanema” Луїз Сімас, реагуючи на палку підтримку слухачів, зізнався, що і не знав наскільки гаряче буває в Україні.

Завдяки проведенню фестивалю уже в 14-й раз більшість музикантів та критиків відзначають, що вінницьку публіку можна вважати підготовленою та досвідченою. І те, як сприймали наступних виконавців, французьке тріо Луї Склавіса, ще раз підтвердило цю тезу. Цей відомий композитор та музикант, кларнетист та саксофоніст репрезентував, разом зі своїм тріо, високу майстерність класичного європейського авангардного джазу. Кожен з учасників тріо має ґрунтовну академічну освіту, тому їх спонтанні імпровізи замішанні на глибокому знанні музичного матеріалу та палкому бажанню фантазувати, творити. Так на очах слухачів народжувався сучасний нео-джаз – інтелектуальна, витончена музика. Насичені баси, виск саксофону, жорсткий ритм, і все це подано з легкістю та свободою, просякнуто духом експериментаторства. Електро-бас, кларнет, ударні по черзі підхоплюють один в одного аритмічну мелодію, розвивають її, безкінечно імпровізуючи. Справжня насолода для джазового гурмана!
Але і це ще не всі здивування Міжнародних днів джазової музики у Вінниці. Була ще особлива гостя, спеціально запрошена головою вінницької облдержадміністрації О. Домбровським закривати фестиваль. Діва блюзу з блискітками кабаре – Вікторія П’єр-Марі.

Як відомо джаз це не стиль, а настрій. Саме оптимізм та гарний настрій разом з вихором емоцій та виром яскравого шоу принесла співачка слухачам. У своїй чуттєвій манері гостя виконала кілька стандартів та запальні обробки популярних хітів Дунаєвського та Пахмутової. І хоча у цьому виступі було забагато блиску та мішури, циркацтва та естради, не можна не відмітити наскільки кардинально різних для сприйняття виконавців було запрошено на фестиваль до Вінниці. Дивовижно скільки вміщує в собі поняття джазу!

Чудова традиція восени наповнювати Вінницю джазовими ритмами житиме! Уже через рік сюди завітають нові музиканти щоб грати джаз на п’ятнадцятому щорічному фестивалі. А поки… Шелестіння різнокольорового сухого листя під ногами у скверах Вінниці звучить мов імпровізація. Коли накрапає дощик у даху кожного будинку своя мелодія. Ці мелодії вплітаються у загальний дощовий вінницький оркестр, який грає типові осінні стандарти.

Автор статті – журналіст Тимченко Лариса, фотограф – Кушка Максим.