Татарське реггі

cdb85bЗазвичай пунктом призначення є звичайний музей, або кіно, скупчення пам’яток у великому місті. Це останнє — дуже важливо. Основним пунктом особливо для наймолодших учасників/учасниць є візит у МакДональдс у світі гамбургерів, де розмір гаманця вимірюється довжиною картоплі фрі, а пластокова іграшка є носієм дитячих спогадів, якими вони ділитимуться з батьками за вечерею, з використанням слів із іншої професійної полиці, ніж розповіді екскурсоводів/екскурсоводок.
Чи так просто зробити опозицію?

— їдемо до маленьких, забутих сіл, невідвідуваних місцин
— їмо гороховий суп у пожежників
— а сувеніри зробите собі самі
— покажемо вам „інше”, але це ви нам про це розповісте, ми лише зберемо ваші слова до купи.

17, 24 березня і 21 квітня Homo Faber організувало екскурсії на цілий день для учнів та учениць з навкололюблінських початкових шкіл по багатокультурній Люблінщині. Екскурсії це спосіб зацікавити їх місцем, у якому вони проживають, з якого вони походять, а якого не знають, яке несе на собі сліди незвичайної історії. Люблінщина — це місце, де протягом століть проживали люди різних національностей, віросповідань, які говорили різними мовами. Друга світова війна і винищення євреїв поклали цьому кінець. Післявоєнні роки завершили процес руйнації. Тепер Люблінщина це одне з останніх місць, де ще збереглись сліди багатокультурності. Як матеріальні, так і ті, що ховаються у спогадах останніх живих свідків. Можна їх відкрити особливо у невеликих містечках поблизу Любліна, колишніх штетль і надбужанських селах. І саме туди ми повезли учасників і учасниць екскурсії.

На початку – кава у темряві
Ранкова зустріч. У темряві (день ледве починається) У HF на Краковському зустрічаються: Оля, Марта, Аліція, Конні, Пауліна, Магда, Пьотрек Скшипчак, Аня і Мундек з Роздоріжь, який ще не зовсім знає, що на нього чекає. Швидко виявляється, що незважаючи на передекскурсійні нарад, багато речей нас застане зненацька. Запаковуємо фліпчарти, олівці, фломастери, глину, одноразові стаканчики, туалетний папір (головне добре все передбачити), чисті аркуші паперу, футболки (для переможців квізу), яблука… І їдемо. 17 березня це ще сувора зима. Вже після п’ятої ми рушаємо у напрямку Тшебєшова, доїжджаємо туди за дві години. Там на нас чекає автобус і перші з сорока дітей з сухими пайками і бажанням якнайшвидше зайняти місця у автобусі (звичайно, задні). 24 березня здається, що це вже весна. День чудовий ще й тому, що школа, до якої ми повинні доїхати знаходиться лише на відстані 12 км від Любліна, тому з-під HF ми рушаємо аж біля 7. Третім разом 21 квітня рівно о 5-40 з яскравим сонцем їдемо до Сворів, що знаходяться неподалік Білої Подляскі. А там діти, батьки, вчителі і усміхнений (дуже добра прикмета) водій номер 3 (якого ми щиро полюбимо протягом екскурсії, і який покаже дуже добре розуміння нашої ідеї).

Школа – я хочу сидіти позаду
Виїжджаємо вчасно. І хоча здається, що це мало досяжне протягом 10-годинної екскурсії, ми ніколи не запізнюємося „занадто”.
Діти сідають до автобусу. Маханємо руками. Від’їзд. Перше блювання. На зупинці фаршируємо дітей авіомарином. Деякі вже приймали раніше якісь таблетки, але не можуть сказати які. Ідемо далі.
Екскурсійний контракт – не б’ємось, говоримо на ти, не матюкаємось, весело розважаємось… — творимо спільноту. Деякі діти показують глибокий конформізм, кілька учнів — це малі анархісти. Ззаду автобуса хтось кричить “ніяких правил!”. Стає весело.
Фільм про HF і кілька слів від спонсора євродепутатки Лени Колярської-Бобінської. А потім розмови. Що означає Homo Faber? Хтось із дітей кричить „це команда хороших друзів” (дослівна цитата з фільму). Потім ми малюємо, що любимо робити, що нас цікавить. Діти ділятись на тих, хто грає у футбол (у тому числі дівчата) і на тих, хто грає в комп’ютерні ігри. На останній екскурсії створюємо ще одну групу – тих, хто грає на музичних інструментах, що в дальшій частині екскурсії, підчас занять зі співу можна помітити.
Говоримо про зацікавлення дітей і про їх дідусів. Все проходить гладко, ми почуваємось добре.
Перша спільнота і віросповідання, яке ми починаємо вивчати це православ’я. Нашою метою є монастир св. Онуфрія у Яблучній.

Яблечна – швидка допомога на три
В’їжджаємо на дорогу до Яблечної. За першим разом дорога зникає під водами Бугу. Довгих кілька хвилин тривають спроби переконання водія номер 1, що під водою видно асфальт, що це лише відтинок, а далі буде краще. Ми використали і більш продумані методи — Оля, роззлючена, декларує, що проїде через затоплену частину автобусом, остільки води лише по кісточки і ВИДНО АСФАЛЬТ. Емоції дуже сильні, діти завмирають. Загрозу ситуації підкреслює бобер, який пропливає біля автобусу. Врешті решт Оля не стала Мойсеєм, а розтопи Бугу Червоним Морем. Водій наважується рушити вперед. Діти шепочуть “ой, мамцю, ми втонемо”. Після переправи оплескам для водія не було кінця. За другим разом на згадку про останні події ми плануємо влаштувати дітям розвагу – що все залило, але проїдемо, так як попереднім разом, бла-бла-бла. Ситуація однак нас переростає. Вода всюди. В результаті при першому виїзді автокар закопується у грунт. Скликаємо навколишні лебідки, діти вражені. Збирається щоразу більша кількість місцевих, кожен дає корисні поради, люди дуже приємні і говорять по-місцевому. Водій номер 2 бубнить і бурчить. Погода чудова, ми не витрачаємо часу і обдзвонюємо інші автобуси, шукаємо виходу, Пьотрек Хорось, який сидить у штабі HF бушує по Інтернету, діти із Мундком йдуть у поле співати. З’являються прикордонники, вони чудові – мають якісь шини, усі все ще пробують а діти кричать: EEEWWWWWOOO!!! Прикордонники питають, що з тими дітьми. Нічого, це просто заняття з білого співу. Викликано “турболебідку” з монастиря св. Онуфрія, до якого ми прямували. Акція останнього шансу. З лебідки вискакує монах з бородою і в рясі. Сказати, що було видовищно це те саме, що не сказати нічого. Вдається, якраз вчасно, коли діти біжать з поля.
У тому часі Оля домовляється про вхід до церкви в Славатичах. Священик чудовий, говорить до дітей їхньою мовою, він вчитель православної етики в початковій школі. Діти задають безліч питань, не можемо звідти вийти, потім викуповують свічки, запалюють, пожертви зростають до 200 зл. Навпроти церкви стоїть католицький костел. Брама в браму. Ксьондз справді має мегарозповідь. Третім разом вже без розваг організованих Бугом, відвідуємо Монастир, де нота бене брат Онуфрій гарно все нам розповідає.

Студянка – пані, олівець зламався
Їдемо до студянки. По дорозі зупиняємося на заправці в туалет. Трохи губимось. Оля починає розповідь про польських татарів, мусульманів. Розвіюємо сумніви щодо арабського тероризму. Доки ми доїдемо на цвинтар, діти вже знають що таке мізар і якою мовою говорили місцеві татари. Перед входом на територію цвинтаря трохи гри. А потім олівці, папір і обмальовуємо пам’ятники (метод frottage). Закінчуємо заняття також надворі. Погода весь час прекрасна. Крім екскурсії номер 3, коли якраз протягом обмальовування пам’ятників нас накриває рясний дощ, наслідками якого стали кашляння і чхання у автобусі.
Їдемо далі. Діти розповідають, що їм вдалось прочитати з пам’ятників, показують свої праці. В цьому часі двоє дітей блюють. На борту небезпечно зменшується кількість одноразових кульків. Вмикаємо музику (татарське реггі). В цьому часі Аня починає розповідати про місце, до якого ми повільно наближаємося. У Мєндзижеці Підляському перед війною 75% жителів були євреями. Місто було важливим торговим пунктом. В 1867 році Мєндзижец отримав залізничне сполучення із Варшавою і Брестом. У місті було аж 174 закладів чистки і сортування ворсу для продукції щіток. Крім того 10 шкірних цехів, 4 парові млини, спиртовий завод, фабрика овочевих вин, фабрика сільськогосподарських машин.

Пожежники, або викликай монаха
Доїжджаємо до Мєндзижеца. Нас вітає бригада Добровільної Пожежної Служби “Столпно”. Суп, ігри, пожежники, все зразково. Кароль незмінно вводить дітей у добрий настій, а гороховий суп з польової кухні, який подають Рафал і Томек зникає у великих кількостях. Але Кшисєк з кисневими бутлями, шоломами, масками і „малятком” є майстром церемонії. Захоплення і повна відданість вимальовуються на усіх обличчях.

Розмова дітей у пожежній машині під час гри у водіння машини:
перша дитина: брум брум брум
друга дитина: аааааа болото!!!
третя дитиня: ми застягли!!!
четверта дитина: викликай монаха!!!

Після обіду, чаю, цукерок, яблук і приміряння шоломів і знарядь для пірнання, після фото у пожежних машинах, їдемо на кіркут. Розповідає Кшисєк і нова знайома Магда. Виходить гарно, діти заслуховуються. На завершення естафету переймає Оля. Має бути розповідь про символіку мацев. Воникає питання, чому євреї на цвинтарях лишають камінці і тут після миті задуми Оля, дивлячись в далечінь, говорить: „уявіть собі стародавню Палестину…” На обличчях паніка, недовіра, незрозуміння і страх… Стародавня Палестина перемагає битву з кожною уявою, навіть добре натренованою і розвинутою (коментар Олі — якщо не читається Біблія, то не відомо, чим є Стародавня Палестина).

Коцк – не кидатись глиною
До Коцка слухаємо музику. Оля взяла з собою Коран, уривок Тори і Євангеліє на церковно-слов’янській. Говоримо. Знову якась дитина заповнює одноразовий пакет.
В’їзджаємо до Коцка. Починаємо поспішати. Діти швидко п’ють чай заїдаючи вафлями. Оглядають з відкритими ротами карту міста. Сильвія і Кінга розповідають про цадика Менахема Мендля Моргенштерна. А потім діти сідають за столи і ліплять будинок цадика. Все, як на картинці. Трохи часу на туалет і миття рук. У однієї дитини пронос. Ми безпорадні. Останні фото і в дорогу.
Діти задоволені, думають, що відпочинуть. І тоді, якраз вчасно, починаємо квіз. 20 питань з історії, назв і релігії (православ’я, ісламу та іудаїзму). Протягом перевірки остання вправа — на отриманих від пожежників листівках діти пишуть, що їм сподобалось найбільше і додають свою адресу. Вони ще про це не знають, але за два тижні вони знайдуть ці листівки у власних поштових скриньках. Швиденько перевіряємо тести. Під час голосного читання правильних відповідей панує повна тиша (вперше і востаннє), а потім „ах”, „ох”, шепотіння “єс, в мене правильно” або тихе позойкування. Роздавання нагород, крики, оплески. У двох тестах результати сягають 19 балів. На двох інших екскурсіях все досить подібно. За підсумками квізу виходить, що діти непогано все собі запам’ятали. Лише під час другої екскурсії роздаємо нагороди на заправці, де водій номер 2 намагався заправитись. І тоді автобус зламався. Всього 4 кільметри від Нємців (тобто кінцевого пункту призначення). Протягом біля 20 хвилин намагаємося вирішити, що далі. Діти страшенно збуджені, їм дуже подобається. Дзвонять до батьків, щоб приїхали по них на заправку. Раптом автобус заводиться, але ми повинні лишитись, тому що частина батьків вже їде. Водій номер 2 взагалі не хоче з нами говорити. Це триває біля години. Оля впадає в істерику, ми думаємо що вона покурює травку. Більшість дітей передали батькам, лишаємося з трійкою. І до Нємців. Під час третьої екскурсії автобус (а водій номер 3 справді чудовий) об’їжджає навколишні села, в результаті чого усі діти були доставлені додому. На годиннику 22. Повертаємось до Любліна.

Проект відбувся дякуючи підтримці євродепутата професор Лени Колярскої-Бобінскої.

Автори тексту: Анна Домбровська, Оля Гулінска, Аліція Кавка
Діяльність реалізована: Homo Faber

Facebook Comments

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *